Що стає рушієм досягнення мрії: місце народження, родина,  статки? А може, власне прагнення досягнення висот і цілеспрямований рух до мети? Кажуть, якщо у людини є мрія, це вже велика частина успіху, бо придумані у мареві сподіваного плани – це величезний магніт, який притягує до себе всі обставини, необхідні для їх здійснення.

Найкращим прикладом для кожного є людина, що стала успішною, поважною та авторитетною. І якщо життя письменників, митців, політиків так чи інакше зазнають впливу певною мірою відредагованості і  прикрашення, то долі простих людей, земляків, що досягли висот, насправді можуть стати прикладом для наслідування.

Не помилимося, якщо поміж інших відомих оржичан, гідних бути прикладом, назвемо Ігоря Васильовича Лисиненка – засновника фірми «Майський чай», успішного бізнесмена, людини совісті і слова. Його біографія змушує згадати відому історію про «американську мрію», втілену, однак, не в Америці, а в Україні й Росії. Головним законом життя наш герой вважає закон збереження енергії: скільки ти віддав світові добра і світла, стільки повернеться до тебе.

Яка ж вона – історія простого хлопчака, який упіймав за хвіст жар-птицю мрії? Народився в Україні, здобув освіту в Москві, служив в Афганістані, а потім створив практично «з нуля» потужну корпорацію, що нині займає значну частину світового чайного ринку. Це короткі штрихи життєпису Ігоря Васильовича. Люди, які вперше стрічаються з Лисиненком, інколи відгукуються про нього як про «мрійника», «бізнесмена-ідеаліста». Тим часом сам Лисиненко зумів на ділі довести, що вимріяна ним мета – аж ніяк не утопія, а лише ціль, до якої треба простувати з усіх сил. «Тільки вперед!» – напевно, так можна визначити життєве і професійне кредо цієї, безумовно, непересічної людини.

…На скляному прозорому столику кокетливо мерехтять спалахи модернового чайного заварника. Мить – і в прозорій колбі-чайнику розправляється духмяне листя, немов танцює лише йому відомий танок. І ось легеньким туманцем над чашкою піднімається пахучий пар. Смакуємо знаменитий «Майський чай» у затишній кімнаті і пропонуємо розповідь про людину, залюблену в життя і свою мрію.

Босоноге дитинство сільського хлопчака (а народився Ігор Васильович у с. Вишневому (раніше Куйбишеве) Оржицького району 18 травня 1962 року) промайнуло непомітно і швидко. І нічого видатного в ньому не було. Хіба що поле і луки з пахучим різнотрав’ям. Та ще простір неба, де високо-високо літали птахи. І так хотілося малому Ігоркові піднятися вище за оте дерево на околиці, за найвищий будинок, який є тільки у світі або й вище хмар. Коли у 1965 році батьки Василь Мусійович та Алла Андріївна переїжджають до райцентру Оржиці, малий навіть не осягнув раптової зміни: таке ж високе небо, і трави на березі ставка та лугу, куди бігав, як підріс, так само пахнуть. Хіба що будинків більше, та то дрібниці.

Перший у його житті звук малинового дзвінка Оржицької середньої школи поманив новим і незвіданим. Та Ігор навіть не думав, що шкільні будні будуть такі довгі та нудні, і в той же час такі захопливі і швидкоплинні. Велосипед і хлоп’ячі розваги скоро відійдуть на другий план. Хлопчик дуже швидко навчився читати і відкрив для себе цілий світ – книги. Пропадав днями у бібліотеці, зачитувався ночами пригодницькими повістями і романами і… мріяв про подорожі і скарби. А ще страшенно любив загадки цифр, блукав лабіринтами математичних задач, наполегливо шукав розв’язки і святкував перемогу над власною зневірою, якщо самостійно знаходив правильні відповіді. І мріяв! Про майбутні здобуті вершини і доведення насамперед самому собі, що лише ти сам – володар свого майбуття! Мабуть, від того часу з’явилося переконання: усе, що дарує світ і посилає доля, – просто задачі, які необхідно розв’язати. Оце уміння знаходити правильні відповіді, зачасту інтуїтивно відчуваючи хід розв’язку, не один раз знадобиться у подальшому дорослому житті.

Випускний вечір, перший промінь світанкового сонця і блиск мети: вступити до вузу. Планку поставив собі високу: військовий інститут іноземних мов у тодішній столиці Москві. Перша спроба – провальна. Як справжній спортсмен, одержимий ідеєю взяти висоту, він ще двічі торуватиме стежку. Остання спроба – третя, у 1981 році – буде вдалою. У минулому лишиться напружений час невизначеності, самотнього блукання мегаполісом, холодні східці вокзалу, на яких доводилося ночувати (а було й таке!). Попереду напружені і радісні студентські будні, щоб здобути фах референта-перекладача перської та англійської мов. Інститут Ігор закінчить у 1988 році, а між цими двома датами не лише нові знайомства і враження, а й випробування: у 1982 -1984 роках брав участь в бойових діях у складі обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані. З тої гірської країни він повернеться з орденом Червоної зірки, медалями і справжніми друзями-побратимами. Говорити про той час і про ту війну він не любить. Подвиг? Ні, виконання військового обов’язку. Життєвий досвід? Так, у тому, що найголовніше – життя. Мрія? Лишилася: стати незалежним і самодостатнім.

До цілі ще будуть роки і роки, помережані звичайними клопотами і радощами. Служба у збройних силах, Севастопольський міськком комсомолу, кохання і одруження з красунею Ірою, черга на квартиру в Севастополі, ордер майже в руках і  …відмова від вимріяних квадратних метрів на користь родини колеги-полковника з двома дітьми.

А ще власний бізнес, який розпочався з 360 карбованців. Одним з найважливіших моментів життя цієї людини був 1991 рік. Ігор Васильович Лисиненко знову поїде до Москви у неспокійні 90-і, але вже з чітким прагненням: або завоювати столицю, або повернутися ні з чим. Цілеспрямований, принциповий, наполегливий, він створив і очолив компанію «Май», що почне займатися імпортом, фасуванням та реалізацією чаю. Уже в 1995 році  «Майский чай» стане найпопулярнішою маркою чаю в країні і  впевнено переступить за її межі. Попереду здобутки в бізнесі (спорудження чайної фабрики, завоювання престижної премії «Народна марка» та звання кращої компанії). Прикметно, що якраз тоді доля знову випробує чоловіка на чесність: коли партнери помилково перечислять на рахунки фірми суму на порядок більшу, ніж треба, директор розпорядиться кошти повернути. Дивуватимуться колеги і співробітники, навіть ті ж партнери, а він знову підтвердить: не все вимірюється грошима.

Неспокійний і небайдужий, Ігор Васильович Лисиненко, досягнувши висот у бізнесі, буде працювати над собою, шукатиме себе: закінчить Московську міжнародну вищу школу бізнесу «МІРБІС» за спеціальністю «фінанси і кредит», у 1999 році, він – кандидат соціологічних наук, доктор економічних наук; член-кореспондент РАПН. У подальшому – президент торгово-промислової групи «Майский чай»; президент чайної і кавової Асоціації Росії, яка нараховує 46 регіональних організацій. У грудні 1997 року Ігор Васильович був обраний депутатом Московської міської Думи другого скликання, але склав повноваження після обрання в грудні 1999 року депутатом Державної Думи РФ. Після закінчення каденції вирішить: політика не для нього, у бізнесі складніше, але чесніше. Тому лишить собі право бути собою: любити свою справу, подорожувати, віддавати кошти на благодійність і забороняти  це афішувати, займатися спортом і фотографією.

Тільки інколи чи то в напівсні, чи у спогадах промайне рідна Оржиця – із зеленими луками, вербами понад річкою, неповторним ароматом різнотрав’я, який для нього так і не зміг затьмарити знаний і впізнаваний «Майський чай».