Життя – прекрасний дар, справжню ціну якого людина починає усвідомлювати лише з часом. Це багатогранне явище, і важко знайти слова, щоб розкрити його суть. Допоки молодий, кожен вважає, що все важливе і значиме ще попереду. Лише з роками починаєш цінувати кожен ранок, новий день, свою роботу, близьких людей, рідних, друзів, весь світ навколо. Особливо чітко усвідомлюється це з наближенням чергового дня народження. А якщо це ще й ювілейний рік, то й роздумів більше.

У шістдесят більшість чоловіків не відчувають гнітюче свого віку – ні душевно, ні внутрішньо, ні фізіологічно. Та все ж це така особлива життєва риска, яку людина сама собі підводить. Чи не соромно за прожиті роки, чи правильно було обрано шлях, чи не схибив в дорозі, де знаходишся зараз і куди рухатись далі? Подібні роздуми, ймовірно, приходять і до Миколи КУЦЯ з с. Райозеро, бо 19 грудня, якраз на Святого Миколая, йому виповнюється рівно 60.

Якщо охарактеризувати у двох словах життєвий шлях Миколи Олексійовича, то це – робота і пісня. Вірніше, навпаки – пісня і робота. Бо співає ювіляр з раннього дитинства, співав разом з татом і мамою, зі старшими братами. Батько ще й гітару до рук брав, а хлопці самотужки навчились грати на гармошці. А коли старший брат Миколи Анатолій повернувся після служби в армії, то купив хлопцю баян. Радощам юнака не було меж.

І хоча музичної спеціальної освіти чоловік не отримав, музика і спів назавжди увійшли у його життя. Як і любов до техніки. Його батько працював водієм у колгоспі, тож не дивно, що і сини з дитинства прагнули сісти за кермо. Микола після навчання у школі вступив на курси водіїв при ДТСААФ. Потім була закордонна служба у армії. Співав там у ансамблі пісні і танцю групи радянських військ у Німеччині. Їздили з концертами по військових частинах, виступали і перед місцевим населенням.

Після демобілізації повернувся у Райозеро, закінчив курси водіїв, але працювати пішов у школу – запропонували викладати музику. Уроки, які він проводив, були веселі і цікаві, бо весь час співали – і вчитель, і діти. Пізніше Микола Олексійович став художнім керівником у місцевому будинку культури, організовував виступи агіткультбригади перед працівниками колгоспних ланів і ферм. І, звичайно ж, сам брав активну участь у художній самодіяльності. Жоден концерт без нього не обходився. Йому аплодували у рідному селі, у районі і області, навіть у столиці виступав. Неодноразово чоловік перемагав у конкурсі імені нашої славетної землячки Діани Петриненко. Про голос нинішнього ювіляра хочеться сказати особливі слова. Його баритон, вірніше, драматичний баритон міг би скласти конкуренцію відомим оперним співакам. Здатний до потужного на центральній і верхній ділянці діапазону, голос буквально «розривав» глядацькі зали, примушував всіх слухати виступ співака затамувавши подих. На жаль, останнім часом Микола Олексійович вже не виходить на сцену, та люди старшого покоління добре пам’ятають виконання ним пісень «Бухенвальдський набат» чи «День Победы» у супроводі духового оркестру. Голос співака-аматора линув так же потужно і чисто, як і мелодія оркестру. До речі, незабаром у районному будинку культури відбудеться великий концерт до 60-річчя цього закладу, його організатори сподіваються, що Микола Куць теж візьме у ньому участь і порадує глядачів.

Сьогодні Микола Олексійович – приватний підприємець. Вже немає давно колгоспу, у якому працював багато років водієм. Та залишилися люди, з якими поруч жив, вірні щирі друзі, готові прийти на допомогу. А він відповідає добром на добро. Привітний, доброзичливий, чоловік не пройде байдуже повз стареньку, що стоїть на узбіччі шляху, обов’язково підвезе, ще й підтримає, допоможе сісти у автомобіль і вийти з нього. Поваги до людей навчили його батьки, а він передав цю рису у спадок своєму сину Віталію. Разом зі своєю дружиною Вірою, з якою навчалися у одному класі, Микола Олексійович разом вже 35 років. Отож у Миколи Олексійовича в році, що добігає кінця, дві знаменні дати – 60-річчя з дня народження та коралове весілля. А значить, друзям, рідним і близьким є привід сказати багато теплих щирих слів цьому чудовому чоловіку.

Тож від імені дирекції і колективу ПСП «ПриватАгро» щиро вітаємо Миколу Олексійовича з ювілеєм, з блискучим 60-річчям! Бажаємо, щоб молодість душі нікуди не поділася, щоб удача в житті завжди посміхалася, щоб близькі міцно любили, щоб радісні і веселі емоції дарували натхнення!